Ярило (Jarillo)

Яри́ло — Бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті, часто зображався з мечем. У балтійських слов′ян Ярилу тотожний Яровит, храм якого існував у Волегасті до ХІІ ст.

Зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим. На голові — вінок квітів як символ вічності й неба. У лівій руці — пучечок житніх колосочків — знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці — мертва чоловіча голова — нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити яро.

Культ Ярила був поширений на Русі дохристиянського часу, однак він перейшов і в християнську традицію, а як пережиток язичницьких часів у деяких місцях України, зокрема на Поділлі, зберігся до ХХ століття у звичаях «похорону Ярила» та «гоніння шуліки» у перший понеділок «петрівки».

Згідно з чеською та польською історіографією та філологією — «яро» від слова «весна», «яро» і в сучасній чеській мові означає весна — в слов′янській міфології бог пробудження природи і родючості, символ сексуальної потужності і покровитель рослинного світу.